06 Три основи (Хто твій Господь?)

Знай, нехай Аллаг скерує тебе до покори Йому, що ханіфія – це релігія Ібрагіма:
щоб ти поклонявся одному лише Аллагу, очищуючи для Нього релігію.
І саме до цього Аллаг наказав усім людям, і створив їх заради неї, як сказав Всевишній Аллаг:
«І Я створив джинів та людей лише для того, щоб вони поклонялися Мені» (56).
А зміст «щоб вони поклонялися Мені» – щоб вони визнавали Єдиність (Аллага).

І найвище, що Аллаг наказав, – це таухід (єдинобожжя);
а він – це виділення одного лише Аллага в поклонінні.
І найвище, що Він заборонив, – ширк (багатобожжя);
а він – це звернення (з молитвою) до когось іншого разом із Ним.

Ханіфія:

У мовному значенні: узяте від слова, що означає «нахил», «відвернення».
У шаріатському значенні: це релігія, яка відхиляється від ширка і прямує до щирості, таухіду й віри.
У словах (змістом): «будучи покірним Аллагу, ханіфом» – тобто: тим, хто звертається до Аллага і відвертається від ширка.
Отже, ханіф – це той, хто завжди повертається до таухіду і віддаляється від ширка.

Тут автор пояснює, чому ми вивчаємо таухід, а його важливість ми вже згадували раніше.

Визначення таухіду – як ми вже згадували раніше у вступі:

У мовному значенні: це віддієслівник від «оєдинювати», «робити одним». «Оєдинити річ» – значить зробити її єдиною.
У шаріатському значенні: це виділення Аллага тим, що є притаманним лише Йому, з боку Господства, Божественності (права на поклоніння) та Імен і Властивостей.

Автор сказав: «А зміст “щоб вони поклонялися Мені” – щоб вони визнавали Єдиність (Аллага)», –
і це – вислів Ібн Аббаса, який сказав: «Воістину, кожне “поклоніння” в Корані має значення таухіду».
Тож (слова, змістом): «І поклоняйтеся Аллагу» – означають: єдиніть Аллага (визнавайте Його Єдиним).
А (слова, змістом): «О люди! поклоняйтеся вашому Господу» – означають: о люди, єдиніть вашого Господа.

Четверте: три основи

Якщо тобі буде сказано: які це три основи, знання яких є обов’язковим для людини?
То скажи: це – пізнання рабом свого Господа, своєї релігії і свого Пророка Мухаммада ﷺ.

Якщо тобі буде сказано: хто твій Господь?
То скажи: мій Господь – Аллаг, Який виховав мене і виховав усі світи Своїми милостями,
і Він – мій Об’єкт поклоніння, у мене немає жодного об’єкта поклоніння, окрім Нього.
А доказом є слова Всевишнього (змістом): «Хвала належить Аллагу, Господу світів» (2).

І все, крім Аллага, – це світ (створіння), а я – один із цього світу.

Автор почав із згадки трьох основ, які втілюються в трьох питаннях у могилі,
і привернув увагу читача або слухача запитанням, а потім відповів на нього.

Потім автор пояснив першу основу і показав, що Господь і Той, Хто заслуговує поклоніння, – це Аллаг,
і навів доказ – це слова Всевишнього (змістом): «Хвала належить Аллагу, Господу світів»,
тож Господь є Той, Кому поклоняються.

«Хвала належить Аллагу, Господу світів» – цей аят об’єднав три види таухіду:

– «Хвала» – у ньому утвердження таухіду Імен і Властивостей.
– «Належить Аллагу» – у ньому утвердження таухіду Божественності.
– «Господу світів» – у ньому утвердження таухіду Господства.

Тобто: все, крім Аллага, – створене;
а якщо я – створений, то обов’язково маю здійснювати подяку Творцеві, Який дарує блага і виявляє милість, – Преславному та Всевишньому.

Якщо тобі буде сказано: яким чином ти пізнав свого Господа?
То скажи: через Його знамення та Його створіння.
Із Його знамен – ніч і день, сонце й місяць.
А з Його створінь – сім небес, сім земель, і ті, хто в них, і те, що між ними.

А доказ – слова Всевишнього (змістом):
«І серед Його знамен – ніч і день, і сонце, і місяць. Не падайте ниць ані перед сонцем, ані перед місяцем.
Падайте ниць перед Аллагом, Який створив їх, якщо ви Йому одному поклоняєтеся» (37).

І слова Його (змістом):
«Воістину, вашим Господом є Аллаг, Який створив небеса й землю за шість днів,
потім утвердився над Престолом;
покриває ніччю день, що швидко наздоганяє її;
і сонце, і місяць, і зорі підкорені наказові Його.
Остерігайтесь! Лише Йому належить творіння й наказ. Благословенний Аллаг, Господь світів».

А Господь – це Той, Хто є об’єктом поклоніння,
і доказ – слова Всевишнього (змістом):
«О люди! Поклоняйтеся вашому Господу, Який створив вас і тих, що були до вас, – можливо, ви будете богобоязливими;
Того, Хто зробив для вас землю ложем, а небо – будівлею, і послав із неба воду, і вивів нею з плодів наділ для вас.
Тож не надавайте Аллагу рівних, тоді як ви (про це) знаєте» (21–22).

Ібн Касір, хай помилує його Аллаг, сказав:
«Той, Хто створив усі ці речі, є Тим, Хто по праву заслуговує поклоніння».

Автор приступив до згадки групи космічних знамен і створінь, які вказують на існування Аллага
і які підтверджують, що немає Господа, немає Творця і немає Об’єкта поклоніння по праву, окрім Аллага.
І навів на це докази з Корану так, як вони наведені в самому тексті.

Кожне створіння є знаменням існування Аллага, Преславного й Всевишнього.
Однак Шейхуль‑Іслам Мухаммад ібн Абд аль‑Ваххаб, хай помилує його Аллаг, розрізнив між «знаменням» і «створінням»,
бо знамення змінюється – як ніч і день,
а те, що змінюється, має сильнішу доказовість, ніж те, що не змінюється.

Цей аят – у сурі «аль‑Бакара». Деякі вчені сказали, що в цьому аяті міститься перший поклик у Корані: «О люди!».
У ньому – перша наказова форма (дієслово наказу) в Корані: «Поклоняйтеся», тобто – єдиніть (Аллага).
І в ньому – перша заборона в Корані: «Тож не надавайте Аллагу рівних, тоді як ви знаєте» – заборона ширка.

Тобто Той, Хто є Єдиним у таухіді Господства, повинен бути виділений також у таухіді Божественності (в праві на поклоніння лише Йому).