07 Три основи (види молитви, жертвоприношення, обітниці, страху, уповання... )

А види поклоніння, які наказав Аллаг, – це такі, як іслам, віра (іман), досконалість у поклонінні (іхсан).
До них належать: дуа (мольба), страх, надія, покладання (таваккуль), прагнення (бажання), остерігання (страх‑осторога), смиренність, благоговійний страх, повернення до Аллага (інāба), пошук допомоги (істіāна), пошук захисту (істіāза), пошук порятунку (істіґāса), заклання (жертвоприношення), обітниця, і все інше з видів поклоніння, які Аллаг наказав; усе це – належить одному лише Аллагу Всевишньому.
А доказ – слова Всевишнього (змістом):
«І воістину, місця поклону належать лише Аллагу, тож не кличте разом з Аллагом нікого» (18).

Тож той, хто зверне щось із цього (поклоніння) до іншого, крім Аллага, – є мушриком‑невіруючим.
А доказ – слова Всевишнього (змістом):
«А хто взиває, окрім Аллага, до іншого божества, не маючи на це жодного доказу, – то лише в Господа його буде його рахунок. Воістину, невіруючі не матимуть успіху» (117).

У хадісі сказано: «Дуа – це суть поклоніння».
А доказ – слова Всевишнього (змістом):
«І сказав ваш Господь: “Взивайте до Мене – Я відповім вам. Воістину, ті, які гордують над поклонінням Мені, увійдуть до Пекла приниженими”».

Автор доповнив слова Ібн Касіра, згадавши низку поклонінь серця й тіла, наводячи з Книги доказ для кожної дії, у такій формі:

Дуа (мольба) поділяється на:

1. Дуа поклоніння: це дуа мовою стану – як молитва, піст, хадж.
   Звернення цього до іншого, ніж Аллаг, – великий ширк.

2. Дуа прохання: це дуа мовою слів – як «пробач мені», «помилуй мене».
   Його правовий статус має деталізацію і поділяється на два види, як буде згадано.

Дуа прохання ділиться на два розділи:

– У тому, на що не здатен ніхто, окрім Аллага:
звернення з цим до іншого, ніж Аллаг, – великий ширк.

– У тому, на що здатний раб (створіння):
воно допустиме за наявності умов:
1) щоб той, до кого звертаються, був живим (цим виключається мертвий);
2) щоб був присутнім (цим виключається відсутній/віддалений);
3) щоб був спроможним (цим виключається безсилий);
4) щоб вважалось, що він – лише причина, а не той, хто діє сам по собі.

Якщо ж хтось вважає, що той, до кого звертаються, має приховане керування всесвітом і у його руках – надання користі й усунення шкоди, то це – ширк.

Примітка:
Ми вивчаємо постанову щодо дії, а постанову щодо того, хто її робить, виносять лише після доведення аргумента (худжа) і відпадіння (пояснення) сумніву.
І саме вчені виносять рішення щодо виконавця: що він – віруючий або невіруючий.

Хадіс «Дуа – це суть поклоніння» – слабкий.
Достовірним є вислів Пророка ﷺ: «Дуа – це і є поклоніння».

Як же дуа є поклонінням?

Аят указує на це:
«І сказав ваш Господь: “Взивайте до Мене – Я відповім вам. Воістину, ті, які гордують над поклонінням Мені, увійдуть до Пекла приниженими”» (60).
Всевишній сказав: «над поклонінням Мені», – і це доказ того, що дуа – це поклоніння.

А доказ страху – слова Всевишнього (змістом):
«Тож не бійтеся їх, а бійтеся Мене, якщо ви є віруючими» (175).

А доказ надії (сподівання) – слова Всевишнього (змістом):
«То хто сподівається зустрічі зі своїм Господом, хай чинить праведний учинок і не надає співтовариша нікому в поклонінні своєму Господу» (110).

Страх – це внутрішня реакція, що виникає при очікуванні того, в чому є загибель, шкода або біль.
Аллаг, Преславний і Всевишній, заборонив страхатися друзів шайтана і наказав боятися лише Його.

Страх має три види:

1. Страх поклоніння, звеличення й «таємний страх» –
   це страх, який має раб щодо Того, Кому поклоняється, у якому є приниження, покірність і звеличення Об’єкта поклоніння.
   Цей вид є обов’язковим щодо Аллага; а звернення його до іншого, ніж Аллаг, – великий ширк.

2. Природний (вроджений) страх –
   як страх людини перед вогнем, ворогом, хижим звіром тощо.
   Це – дозволено.

3. Заборонений страх –
   як впадання у відчай від милості Аллага, або послух створінню в непослуху Творцю.

(2) Надія (сподівання) – це прагнення людини до чогось, що здається близьким до досягнення,
а іноді – і до віддаленого, сприймаючи далеке наче близьке.

Надія, що включає приниження й покірність, не належить нікому, окрім Аллага;
звернення її до іншого, ніж Аллаг, – великий ширк.

Похвальна надія існує лише в того, хто чинить покору Аллагу й сподівається на її нагороду,
або той, хто покаявся з гріха й надіється на прийняття його покаяння.
А надія без дії – це оманливі мрії й ганебне марення.

А доказ таваккулю (покладання) – слова Всевишнього (змістом):
«І покладайтеся на Аллага, якщо ви є віруючими» (23).

І слова Його (змістом):
«А хто покладається на Аллага, то Його буде достатньо для нього» (1).

А доказ прагнення (раґба), остерігання (рахба) та смиренності (хушу’) – слова Всевишнього (змістом):
«Воістину, вони поспішали до добрих справ, і взивали до Нас з прагненням і остеріганням, і були смиренними перед Нами» (90).

(1) Визначення таваккулю (покладання):

У мовному значенні: покладання на щось – це опора на нього.
У шаріатському значенні: це щире покладання на Аллага разом із довірою до Нього й уживанням дозволених засобів.

У таваккулі обов’язково мають поєднатися три речі:

– щирість покладання на Аллага, Преславного і Всевишнього;
– впевненість, що Аллаг, Преславний і Всевишній, виконає те, що обіцяв;
– вживання дозволених (шаріатських) засобів.

(2) Прагнення – це любов до досягнення чогось улюбленого.
Остерігання (рахба) – страх, який приводить до втечі від того, чого бояться; тобто страх, поєднаний із дією.
Смиренність (хушу’) – приниження й покірне зниження перед величчю Аллага, так що людина підкоряється Його долі – як створеній, так і законодавчій.

Той, хто йде до Аллага, повинен поєднувати страх і надію; не має переважувати один бік над іншим так, щоб упасти й загинути.
Має бути в нього страх і надія, як два крила в птаха.

А доказ благоговійного страху (хашія) – слова Всевишнього (змістом):
«Тож не бійтеся їх, а бійтеся Мене».

А доказ інāби (повернення до Аллага) – слова Всевишнього (змістом):
«І повертайтеся до вашого Господа і підкоряйтеся Йому».

А доказ істіāни (пошуку допомоги) – слова Всевишнього (змістом):
«Лише Тобі ми поклоняємося і лише в Тебе просимо допомоги» (5).

І в хадісі: «Якщо ти просиш допомоги, то проси допомоги в Аллага».

А доказ істіāзи (пошуку захисту) – слова Всевишнього (змістом):
«Скажи: “Я шукаю захисту в Господа світанку”» (1),
і:
«Скажи: “Я шукаю захисту в Господа людей”» (1).

А доказ істіґāси (пошуку порятунку) – слова Всевишнього (змістом):
«Коли ви благали про порятунок вашого Господа, і Він відповів вам…».

А доказ заклання (жертвоприношення) – слова Всевишнього (змістом):
«Скажи: “Воістину, моя молитва, моє жертвоприношення, моє життя і моя смерть належать Аллагу, Господу світів. У Нього немає співтовариша”» (162).

Із Сунни: «Нехай Аллаг прокляне того, хто заколює (жертву) заради іншого, ніж Аллаг».

Благоговійний страх (хашія) – це страх, заснований на знанні про велич того, кого бояться, і про повноту Його влади.

(2) Інāба – це повернення до Аллага Всевишнього шляхом виконання Його покори й уникнення Його непослуху.
«І повертайтеся» – тобто повертайтесь
«до вашого Господа і підкоряйтеся Йому» – тобто повністю передай Йому свою справу, бо ти – раб,
а раб мусить підкорятися господарю; і Господар – це Аллаг, як сказав Пророк ﷺ: «Господар – Аллаг».

(3) Істіāна (пошук допомоги) – це прохання про допомогу.
«Лише Тобі ми поклоняємося і лише в Тебе просимо допомоги» (5) –
у цьому аяті наперед ставлено те, що зазвичай буває позаду; і це вказує на обмеження (винятковість).
Тобто: ми не поклоняємося нікому, окрім Тебе, і не просимо допомоги ні в кого, окрім Тебе.

Істіāза (пошук захисту) – це прохання про охорону, це захист від чогось небажаного.
«Я шукаю захисту» – тобто: я втікаю й тримаюся за (Тебе).

Істіґāса (пошук порятунку) – це прохання про порятунок, про визволення від труднощів і загибелі.

Істіāна, істіāза, істіґāса і заступництво (шафāа) можуть бути дозволено звернені до створіння в тому, на що він здатний, за чотирьох умов:
щоб він був живим, присутнім, спроможним і (щоб він був) причиною.

(6) Заклання (жертвоприношення) – це позбавлення життя шляхом проливання крові у визначений спосіб.

А доказ обітниці (надр) – слова Всевишнього (змістом):
«Вони виконують обітницю і бояться дня, зло якого буде розповсюдженим» (7).

Заклання поділяється на три види:

1. Заклання для Аллага – як хадій (жертва в хаджі), курбан (жертва в Ураза‑байрам) і милостинні жертвоприношення.

2. Заклання заради іншого, ніж Аллаг, із любові й звеличення – як заклання для джинів або для мешканців могил; це – великий ширк.

3. Дозволене заклання – як заклання тварини для їжі, для пошани гостя, для торгівлі.

Примітка:
Додаткова деталізація щодо питання заклання буде наведена в «Книзі єдинобожжя», якщо Аллаг забажає.

(1) Визначення надру (обітниці):

У мовному значенні: це обітниця й самозобов’язання.
У шаріатському значенні: це коли зобов’язаний (той, хто досяг віку відповідальності) накладає на себе те, що не було на ньому обов’язком.

Примітка:
Надр має види, умови та викуп (каффāра); їхня деталізація буде також у «Книзі єдинобожжя», якщо Аллаг забажає.

Види надру:

– обітниця заради Аллага;
– обітниця заради іншого, ніж Аллаг.

Згадка автором усіх цих поклонінь – не як повний перелік, а як приклади;
бо існує багато інших видів поклоніння, не згаданих тут.
Сенс у тому, що хто зверне щось із цих поклонінь або чогось подібного до іншого, ніж Аллаг, – той учинив ширк